ПОДПИШИСЬ НА НОВОСТИ



Як в Україні запроваджують інклюзивну освіту

07.09.17 9:28 Комментариев:
0  
Близько семи років в українській освіті намагаються організувати інклюзивне навчання особливих дітей у звичайних школах. У світі така практика широко застосовується, адже дозволяє майже повністю відмовитися від спецінтернатів.

Влітку президент підписав зміни в закон «Про освіту» — тепер школи не можуть відмовити у навчанні дитині з особливостями фізичного чи інтелектуального розвитку. Але чи буде це працювати так насправді?

Як відбувається інклюзія особливих дітей в реаліях української школи — з’ясовувало Громадське на початку нового навчального року.

Що таке інклюзивний клас?

Інклюзивна освіта передбачає навчання особливої дитини у звичайному класі з іншими дітьми, проте за індивідуально адаптованою програмою. На уроках дитину має супроводжувати асистент — фахівець, який не тільки допомагає опановувати шкільні предмети, а й підтримує особливого школяра у побуті — на перерві, у їдальні тощо.

Якщо дитина має фізичні особливості, наприклад, пересувається на візку, школа забезпечує безбар’єрний доступ для неї у всі приміщення — встановлює пандуси, облаштовує вбиральню.
Навчання у класі з особливими дітьми корисне і для звичайних дітей. Це дає розуміння того, що всі люди різні і це нормально, переконана Марія Кім, засновниця альтернативної початкової школи «Віконце». Уроки тут не схожі на традиційні — немає форми, суворого розкладу, постійного сидіння за партою. Малеча здобуває знання через досвід — створює власні тематичні проекти, відвідує екскурсії.Цього року у першому класі «Віконця» з’явився особливий Єгор. Хлопчик ходить з допомогою ходунків, погано чує. Батьки одразу вирішили: звичайна школа — не для нього. Щонайменше через брак необхідної інфраструктури — пандусів, ліфтів, спеціально обладнаних убиралень.

«Коли Єгор прийшов на перше вересня, діти взагалі нічого не зрозуміли. Для них він звичайна дитина. Для наших дітей це, можливо, навіть важливіше, ніж для нього. Бо зазвичай вони не бачать таких дітей. Вони десь там, але їх ніби нема. Ми хочемо, щоб діти навчилися жити з такою людиною, допомагати, якісь звичайні людяні речі робити», — каже Марія.
Основна мета інклюзії — соціалізувати особливу дитину, прищепити загальноприйняті у суспільстві норми поведінки.

«Моя дитина набуває тут самостійності, вчиться планувати свій день, виконувати певні соціальні правила. Ніде інде особливу дитину в якихось індивідуальних рекреаційних умовах навчити цьому неможливо», — пояснює поведінковий аналітик Ольга Малікова.

У її дочки Лізи аутизм. Вже другий рік дівчинка навчається в інклюзивному класі у звичайній київській школі.
«Для аутизму характерні певні поведінкові проблеми. Тому поруч повинні бути люди, які знають, що робити — психологи, спеціалісти з поведінкової терапії. Вони мають допомогти вчителю побудувати навчальний процес, а дитині — адаптуватися до шкільного життя», — пояснює Ольга.

Через нестачу фахівців, мамі довелося самій влаштуватися на роботу в школу — вона асистент учителя в доньчиному класі. Також на кожному уроці поряд з Лізою тьютор — особистий помічник, який постійно перебуває із дитиною.
Скільки коштує інклюзія?

Інклюзивні класи у школах створюють коштом платників податків — на це з бюджету щороку буде виділятися державна субвенція. Цьогоріч це 209,4 млн гривень. Розподіляє їх поміж школами місцева влада відповідно до кількості дітей, батьки яких заявили про бажання навчати їх інклюзивно. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату корекційних занять.

Асистент отримує зарплату разом з іншими вчителями як штатний працівник. А от пристосування приміщень школи для маломобільних школярів (пандуси, туалети тощо) — відповідальність адміністрації.

За будівельними нормами усі заклади соціального призначення, як от лікарні та освітні установи, вже мають забезпечувати безбар’єрний доступ для людей з особливими потребами. В дійсності ж все обмежується пандусом на вході, який є скоріше формальністю. Директори зізнаються: витрати на спеціальну інфраструктуру часто лягають на плечі батьків особливих дітей.

Село і місто

У великому місті створити для дитини інклюзивний клас у більшості випадків можливо. Хоча б тому, що навчальних закладів багато, можна підібрати оптимальний. Якщо школа, яку обрали батьки, з якихось причин не може забезпечити навчання особливій дитині, органи освіти за місцем проживання мають запропонувати альтернативу.

Складніше з цим у невеликих містечках та на селі. Українка — місто у 20 кілометрах від Києва. На 16 тисяч населення тут дві школи. Обидві цього року мають відкрити інклюзивні класи.
Тамара Дидик — директорка школи № 2. Тут двоє особливих дітей навчаються вдома — до них приходить вчитель. Ще двоє з цього року мають вчитися інклюзивно. Проте пані Тамара наполягає: школа не готова — в класах по 35 учнів, а фахівців-асистентів буцімто немає. Одну маму у школі вже відмовили від того, щоб віддати дитину в інклюзивний клас, зізнається директорка. Хлопчик буде навчатися у реабілітаційному центрі.

«Батьки приходять і кажуть: «Дайте! Нам положено». Та заради бога — ми ж не проти, але надайте нам фахівців. Ми боїмося опинитися у ситуації сам на сам із такими дітками», — каже пані Тамара і асистентів самотужки шукати не квапиться. Чекає, кого запропонують у районному управлінні освіти.
Натомість неподалік, у невеличкому селі Германівка, класна керівничка сама запропонувала батькам одного з учнів спробувати інклюзивну форму навчання.

«Вдома, коли з ним спокійно займаєшся, він пише, читає. Старається. А в школі — відволікається. Педагог не може постійно приділяти увагу лише йому. Вона запропонувала нам спробувати пройти оцю всю процедуру. Ми з дружиною погодилися», — розповідає батько малого — Юрій.

Богдан — активний усміхнений хлопчик, дуже товариський. Цього року він перейшов у другий клас.
«Дітки — вони завжди своєрідні, кожна дитина — особистість. Наш Богданчик — він і п’яти хвилинок не може посидіти. Біля нього сиділа, казала тихенько: отут пиши. Побачила, що треба асистент дитині цій», — розповідає директорка місцевої школи Ірина Мазур.

На отримання всіх необхідних довідок пішло близько трьох місяців. З 1 вересня Богдана на уроках буде супроводжувати асистент-психолог, його адміністрація школи знайшла сама. Пані Ірина переконана: хлопець побуде на інклюзивному навчанні рік — два, наздожене програму і повернеться до звичайного навчання.
«Сільські школи з ентузіазмом сприймають таку новину. З ними легше співпрацювати саме в цьому питанні. В містах, ну... Ми робимо все для того, щоб діти соціалізувались. І, в принципі, вже зараз школи йдуть нам на зустріч», — каже завідувачка Обухівської районної психолого-медико-педагогічної консультації Ольга Козачун.

Зараз вона підшукує асистентів для дітей, які будуть навчатися інклюзивно. Цього року в районі дев’ять нових інклюзивних класів.
Торік кількість особливих школярів у звичайних класах зросла на 35% у порівнянні з 2015-м. Скільки дітей в Україні цього року будуть навчатися інклюзивно — невідомо. Перші підрахунки в Міністерстві обіцяють на кінець листопада.
Як в Україні запроваджують інклюзивну освіту

Теги: украина, образование, школа, дети
Источник:  hromadske.ua

   
КОММЕНТИРОВАТЬ
Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений